Наразі практично увесь світ, у тому числі й Україна, потерпає від пандемії коронавірусу. Значна частина суспільства у розпачі, велика кількість підприємств не працює. Щоденно зростає кількість безробітних. Наша країна перебуває у стані карантину. На жаль, ніхто не може сказати, як довго він буде продовжуватись. Адже захворюваність і смертність зростають.
А тому людство має шукати не лише вакцину проти цієї хвороби, а й шляхи подолання проблем, зумовлених її пандемією (економічних, соціальних, психологічних тощо). Одним із головних завдань є полегшення негативних наслідків пандемії. І тут важлива роль відводиться освітній сфері. Світовий досвід засвідчує, що в умовах швидко змінюваного світу освіта стає реальною продуктивною силою, оскільки соціально-економічний розвиток суспільства усе більше залежить від знань та освіченості кожного громадянина. Адже освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту населення, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету, формування позитивного іміджу країни, зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародній арені, створення умов для самореалізації людини.
Нині сукупний інтелект, знання людей, їх здатність до інноваційної діяльності, до творчості є основним засобом підвищення ефективності економіки, соціального й духовного розвитку суспільства, науково-технічної творчості.
Ситуація, в якій опинилась освітня сфера, зокрема в умовах пандемії, сприяє активізації пошуку шляхів вирішення гострих проблем, що постають як перед освітньою галуззю в цілому, так і перед кожним закладом освіти. З урахуванням цього останнім часом відчутно змінюється ландшафт повсякденної освітньої сфери, працівники й учні якої перебувають в океані інформації, яку надзвичайно складно систематизувати, перетворити на знання в традиційному розумінні. Виникає потреба у формуванні знань, необхідних не лише для забезпечення соціально-економічного розвитку країни, а й для забезпечення трансформування суспільства з урахуванням соціо-економічних реалій.
Змін, безперечно, потребують усі складові освітньої діяльності. Зупинимося лише на декількох із них. Швидких трансформацій мають зазнати перш за все навчальні програми, які, на наш погляд, мають:
бути фундаментальними, зорієнтованими на економіку знань з передовими моделями їх реалізації;
забезпечувати інтеграцію інтересів держави і суспільства, враховувати реальні вимоги часу;
бути зорієнтованими на Концепцію інноваційного розвитку України, на подолання проблем, притаманних освітній сфері та освітньому середовищу;
сприяти підготовці конкурентоздатного випускника закладу загальної середньої освіти, інтеграції української освіти в європейські та світові освітні структури за умови збереження й розвитку національних досягнень;
носити варіативний зміст;
містити нові педагогічні концепції та ідеї, що передбачають інтеграцію освіти, науки, виробництва в єдиний інноваційний контур.
У відповідності з таким програмним забезпеченням діяльність закладів освіти має бути спрямована на підготовку нової особистості. Наразі, як відомо, новою формою інтелектуалізму виступає сама інновація. В цих умовах приведення змісту освіти, її інноваційного розвитку у відповідність із запитами суспільства є на часі. Тим більше, що частка України на світовому ринку наукомісткої продукції складає менше 0,1%, а питома вага обсягу випускних науково-технічних робіт – менше 1% ВВП України. В той же час у школах частина знань, якими оволодівають учні, здобуті людством ще 200-400 років тому.
Однак, уже в період карантину багато закладів загальної середньої освіти демонструють свою переорієнтацію із закладу, зорієнтованого на передавання знань, умінь і навичок, на заклад, де відбуваються наступні процеси:
розвиток здібностей у дітей, необхідних для самовизначення у світі;
навчання учнів самостійно приймати рішення щодо свого майбутнього, а випускників закладів освіти – бути активними і мобільними на ринку праці;
формування вміння та бажання дітей вчитися, ціннісного ставлення до власного розвитку та освіти тощо.
опора на передові комунікаційні та інформаційні технології.
Які методи використовувати в освітньому процесі
При цьому мають активно використовуватись інтерактивні методи. Вони мають орієнтуватися на широку взаємодію кожного учня не лише з учителем, а й один з одним. При цьому роль учителя різко змінюється. Він перестає бути центральною фігурою в освітньому процесі. Активність же педагога спрямовується на створення умов – ініціатив учнів, за яких останні вчаться:
- критично мислити;
- успішно вирішувати складні проблеми на основі аналізу реальної ситуації та наявної відповідної інформації;
- зважувати альтернативні думки;
- приймати продумані та обґрунтовані рішення;
- брати активну участь у дискусіях;
- спілкуватись з іншими людьми.
Таким чином, кожен учень стає повноправним учасником освітнього процесу. Досягненню цього має сприяти модернізація навчально-матеріальної бази закладу освіти, використання якої дозволяє не лише подолати наявні проблеми, а й сприяти пошуку прогресивних, інноваційних форм і способів здійснення освітньої діяльності, що відповідає вимогам післякарантинного періоду.
Уже нині в онлайн навчанні активно використовуються комп’ютерні засоби, телекомунікаційні мережі, що дозволяють змінювати:
- традиційні способи передачі та сприйняття інформації;
- освітній процес, який необхідно зорієнтовувати на особово-орієнтоване навчання, на розвиток духовно-етичної сфери людини.
Все це сприяє тому, що під час навчання ціннісним орієнтиром стає учень, його здатність до самостійної діяльності щодо збору, обробки, аналізу інформації та застосування отриманих знань.
Разом із тим, слід зазначити, що жодна, найдосконаліша технологія навчання не забезпечить результативність живого спілкування учня з учителем. Щоправда, вчитель має стати не тим, хто навчає, а тим, хто спонукає учня до отримання нових знань, умінь і навичок. Учитель у посткарантинному періоді має стати не джерелом інформації, а джерелом духовного та інтелектуального імпульсу, що спонукає учнів до активних дій. З цією метою вчитель діючі освітні ландшафти радикально змінює на:
Для досягнення цього сам учитель повинен постійно оволодівати новими технологіями, активно впроваджувати кращі педагогічні системи, що позитивно зарекомендували себе в світі.
Врахування вчителем як вітчизняного досвіду, так і досягнень світової освітньої практики дозволить педагогу спрямувати освітній процес на зацікавленість суспільства у розвитку освіти як одного з найважливіших інститутів формування майбутнього України.
Такими чином, розвиток освіти в умовах післякарантинного етапу має бути пов'язаний з:
- імплементацією в освітній процес закладів освіти сучасних інноваційних технологій;
- інноваційною трансформацією форм і змісту освіти всіх рівнів;
- технологізацією освітньої діяльності у відповідності з сучасними реаліями соціально-економічного розвитку країни;
- забезпеченням домінування в освітній практиці знань-технологій;
- створенням педагогічних новацій та активним їх використанням в освітній діяльності;
- активною участю в «Школи 21 століття».
Зрозуміло, що українська освіта накопичила багато позитивних традицій, які мають бути використані в практиці у післякарантинний період. Водночас у процесі розбудови національної школи майбутнього слід також активно впроваджувати кращий європейський і загальносвітовий досвід у цьому контексті, що, на наше глибоке переконання, прискорить подолання негативних наслідків нині існуючої пандемії, дозволить зберегти і примножити людський потенціал України.
